ХОРТ НАПИСАВ ЛЮДЯМ ЛИСТ ІЗ В’ЯЗНИЦІ: ОСТАННІЙ ГРАБУНОК КРАЇНИ
6 квітня спливає 120-денний термін тримання мене під вартою, і знову Вінницький суд вирішуватиме чи продовжити термін ще на 60 і так може тривати роками. Власне, на це і розраховують замовники справи.
Позиції Вінницького клану – доволі хиткі. Після ейфорії перемоги на президентських виборах, вже за 5 місяців «вінницькі» отримали «жовту картку» на виборах до Верховної Ради у жовтні минулого року. І зараз їм стратегічно важливо утримати монополію на владу у Вінниці і області. Тому місцеву опозицію дискредитують, залякують: мовляв «незгодні будуть там, де Хорт», когось підкуповують, задобрюють. Розраховують таким чином на перемогу. В іншому виборчком знову оточать тітушки, зіпсують бюлетені, як у 2012-му, і результати «підкоригують» на користь БПП і їх союзників. Це незмінні поки що реалії «європейського міста» і області. Економічні реалії такі ж: Вінниця демонструє один із найнижчих показників рівня заробітної плати і зайнятості населення. Увесь бізнес контролює клан: «невхожих» душать даниною, постійними перевірками, і відвертим рейдерством. Численними незаконними рішеннями, в обхід тендеру, міськрада передала комунальну землю під бізнес Гройсмана і Ко. За 10 років з мера міста він перетворився у його власника.
Раніше місцева влада всі негаразди спирала на загальну ситуацію по Україні, як у відомому фільмі: «Это не мы такие, это жизнь такая». Тепер же на партнерів по коаліції: «Це все Яценюк», а Президент – заручник ситуації. Чхати, звісно, на його повноваження, і на те, що ряд ключових міністерств в уряді Яценюка контролюється Блоком Порошенка, а відповідальність за корупційну й безглузду політику Нацбанку, капітулянтво на Сході несе безпосередньо його святість. Хоча, ясна річ, слід об’єднати правлячу еліту в просте і зрозуміле поняття «влада». І «здобутки» цієї влади вражаючі: пересічний вінничанин тепер мусить віддати зарплату за їжу і комунальні платежі, які підвищено втричі, а пенсіонери, заплативши по тарифам, ризикують голодувати. Ціни ж від хліба до транспорту зросли в рази. І все це «списує» війна, яка ведеться на 8% території України. Протестуючі – «рука Кремля», «п’ята колона» і т. ін.
Поряд з воєнними страхами політична псевдоеліта нав’язує ще одну думку: «Нащо ці революції?». Обиватель мимоволі пов’язує всі нинішні негаразди з початком Другого Майдану, а Третій зробить ще гірше. Ця думка помилкова. Наші проблеми не від того, що почалася Революція, а від того, що вона не перемогла. Соціальна сутність влади залишилася незмінною – вона олігархічна, а інститути цієї влади, як і раніше обслуговують лише одного класу – олігархів і представників великого капіталу. Саме тому уряд шукає джерела наповнення бюджету в кишенях інших соціальних груп, малих підприємців, найманих працівників, вчителів, селян, пенсіонерів, а не в кишенях осіб, що зосередили у своїх руках 85% національних багатств Українського Народу. Виходить парадокс: найбагатші люди Європи мають громадянство чи не найбіднішої європейської країни. Розрив між багатими і бідними становить – 40 разів, хоч на початку 2014 року цей показник складав 25. На фоні зубожіння населення не спостерігаємо голодування Ахметова чи Порошенка. Останній наразі розширює бізнес, в тому числі у Росії.
Всі пам’ятають, яким чином відбувалося початкове накопичення ними капіталу: хижацький дерибан промислових об’єктів та іншої власності, збудованої цілими поколіннями каторжної праці укранців Радянського Союзу. Ринат Ахметов – не Генрі Форд, котрий був геніальним винахідником, творцем першого масового автомобіля у світі і конвеєрного виробництва загалом. Ахметов нічого не винайшов, нічого не створив, але володіє капіталами більшими, ніж у свій час видатний американець, і монополізував цілу енергетичну галузь України. Усе ж набуто віджимом, обманом, використанням політичної влади, експлуатацією робітників і ресурсів нашої держави.
Але щоразу, коли люди виходять на протести, їм через ЗМІ, контрольовані «все тими ж» пояснюють, що причина у окремих персонах чи партіях, чи об’єктивних факторах та ін. Так було і з Революцією Гідності. Усіх переконали, що слід усунути Партію Регіонів, підписати Угоду з ЄС, і «ріки потечуть молоком і медом». Ясна річ, не потекли. Я особисто належав до радикального крила Революції, і першою умовою побудовою справедливого ладу в Україні вважав ліквідацію олігархії й націоналізацію украденого ними майна. Це очевидна умова, елементарна, як «2+2=4». Всі це знають, всі це розуміють, але вмілі маніпуляції масовою свідомістю регулярно змушують повірити всіх у те, що «2+2=5». Не хочу вдаватися в аналіз їх ідеологічної спекуляції на темі війни, а одразу констатую очевидне: у нас два вороги – зовнішній (Росія) і внутрішній (олігархія). Причому вони тісно взаємопов’язані. Нам не перемогти Росію, поки ми нестимемо на собі паразитарну корумповану систему, нав’язану олігархами. Вони продовжують грабувати і підточувати Україну зсередини, навіть коли її атакують зовні: той таки Коломойський через своє лоббі у владі краде нафту, інспірує банкрутство держпідприємств з метою їх привласнення. Так само продовжують «доїдати» комунальну власність і місцеві клани. Приклади можна наводити годинами...
Саме тому вирішальний удар у вигляді соціальної революції є життєвою необхідністю для нас на сьогодні. Для цих паразитів проект «Україна» добігає кінця і завтра вони обміняють наш суверенітет на гарантії недоторканості для себе і свого бізнесу. І це останнє пограбування України.
Революція має бути блискавичною, після чого проголошений курс на наступальну операцію на Сході паралельно з одержавленням стратегічних підприємств. Активи багатіїв – кинуті на переозброєння армії і розвиток економіки. Винні в експлуатації України у власних інтересах мають понести заслужену відповідальність, а їх маєтки – стати об’єктами соціальної інфраструктури: школи, лікарні, дитсадки, тощо.
Соціальна революція не заперечує, а навпаки захищає право приватновласницької ініціативи з тією умовою, що владу неприпустимо використовувати в інтересах бізнесу, а держава має забезпечувати баланс інтересів різних соціальних груп у суспільстві. На це повинно бути націлене виборче право: репрезентувати інтереси всіх суспільно корисних верств населення.
Якою бути Україні після реальної, а не фейкової революції – це тема окремої дискусії. Достеменно слід констатувати наступне: олігархія має бути eiqduirdiquhkmp розгромлена.
vlasno.info