Чому мовчить голос закону?

17 июня 2015 г.

Службова недбалість — таку попередню кваліфікацію дій прокурора Полтавської області Яна Стрелюка визначив слідчий суддя Печерського райсуду Києва. Причиною порушення кримінального провадження є відмова високопосадовця притягнути свого заступника Юрія Кравченка до відповідальності за підробку документів.

Печерський райсуд міста Києва зобов’язав Генеральну прокуратуру України порушити кримінальне провадження проти прокурора Полтавської області Яна Стрелюка. Та внести відомості до єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою кваліфікацією ст. 367 ч.1 Кримінального кодексу України. Рішення оскарженню не підлягає. Таким є черговий зигзаг у скандальній справі директора Кременчуцької телекомпанії «Візит» Олександера Мельника, який на цьому етапі стосується його сина Романа. Та не забігаючи на перед – про все по-порядку.

Неправильна кваліфікація чи умисне спотворення?

Нагадаємо – після численних спроб рейдерського захопленя телеканалу «Візит», проти Олександра Мельника порушили кримінальну справу за статтею про подвійне вбивство. Його заарештували разом з членами його родини, при цьому правоохоронці абсолютно не пояснювали причини своїх дій, не відкривали облич, поводились брутально. На роботу міліціянтів син Мельника Роман, студент юридичного факультету, поскаржився до обласної прокуратури. За його словами, у відомстві довго опирались порушенню кримінального провадження відносно колег-правоохороців. На прямий запит з приводу того, хто давав наказ затримати Романа мельника і чому люди, які назвались міліцінтами, були у балаклавахперший заступник прокурора Полтавської області Юрій Кравченко 19 січня цього року написав таку відповідь (цитуємо): «Установлено, що обставини затримання Вас ..........є предметом доказування у кримінальному провадженні №42014170000000256 від 25.09.2014, в якому Ви маєте статусзаявника».

Роман Мельник вважає: перший заступник прокурора області надав недостовірну інформацію, оскільки через суд молодому юристу вдалося домогтися порушення кримінального провадження, в якому він виступає, як потерпілий. А «заявник» і «потерпілий» - це різні статуси й різні права. «Склалося враження, що Юрій Кравченко взагалі не читав кримінальне провадження, та не проводив будь-якої перевірки за моєю заявою. Вважаю, що Кравченко навмисно дав мені недостовірну інформацію з метою приховання протиправних дій працівників міліції, та введення мене в оману, оскільки процесуальні права потерпілого набагато більші ніж права звичайного заявника у кримінальному провадженні». Юристи «Візиту» продовжували домагатися справедливості. Але за нашим законодавством, скаржитися на дії першого заступника їм доводилося його безпосередньому керівникові – тобто прокурору області Яну Стрелюку.

З моменту неправомірного затримання Романа Мельника минуло більше ніж півроку (люди з балаклавах фактично викрали його в вересні 2014 року). З часу подання скарги до прокурора області – майже півтора місяці. Однак, віз і нині там. Тому довелося звертатися до суду.І справа Олександра Мельника - не єдиний приклад кволої спроможності обласної прокуратури захистити права людей.

Здоров’я дитини чи принцип тихого болта?

Життя та здоров’я трирічної Альбінки Гохалтер за останні півтора тижні стали топ-новиною. Історія скаліченої полтавськими медиками дівчинки просто збурила Україну, змушуючи людей ще і ще раз переглядати на власному досвіді якість надання медичних послуг,і як ця якість інколи може стати ціною здоров’я. Та соціальна хвиля,здається, абсолютно не зачепила представників влади. Зокрема. На звернення матері дитини Альони Гохальтер прокурор Полтавщини Ян Стрелюк так і не відреагував. Адже чи можна називати реакцією споглядання крізь пальці на те, як у Полтавській міській дитячій лікарні переробляють і підробляють документи, за якими лікарі виявляються не злочинними нехлюями, а чимало не рятівниками нещасної дитини? На те, як міліціянти що називається «крізь сито та ще в дощ» вилучали документацію про лікування Альбінки Гохалтер. В результаті цього серед документів так і не виявилось результатів УЗД нирок – даних, які могли б пролити світло не лише на окремо взятий випадок медичної некомпетентності, а підняти завісу над легендарною вже схемою лікарняної «омерти» та кругової поруки. До слова – позицію у цій справі головний захисники права в області – прокурор Полтавщини – так і не висловив. То чого ж боїться Ян Стрелюк – маленької дівчинки, яка замість лікарняних стін хотіла б бачити ясне літне сонечко і щедре українське небо, у пошуках яких вона тікала із окупованого Донбасу? А якщо ще і взяти до уваги відмову полтавських ескулапів сприяти у присвоєнні Альбінці Гохалтер групи інвалідності (і тим самим визнати власну помилку), то чи не це безмежне нахабство прокурор області повинен попереджувати в першу чергу? Та на численні запитання громадськість не отримує абсолютно ніякої відповіді. Мовчать прокурор і його заступники. Чи то сказати немає чого, чи то не вважають за потрібне звітувати перед людьми.

Замість висновку або на завершення

Стаття 4 Закону про прокуратуру, у якій закріплені завдання прокурорського нагляду, говорить: «…Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:… гарантованих Конституцією,іншимизаконамиУкраїнита міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних,особистих прав і свобод людини та громадянина». Як прокурор Полтавщини виконує свої обов’язки, покладені на нього державою і суспільством – ми бачили вище по тексту. І це у розгляді справ, які стали по-справжньому резонансними і до яких увага людей найприскіпливіша. А на що ж тоді сподіватись громадянам, які залишились на одинці з системою? Лише на єдність із такими ж, яким набрид хаос і беззаконня у рідній країні. З тими, хто може побудувати останній бастіон порядку та благополуччя на фундаменті чесності і eiqriqrdidqxkmp відкритості.

Ігор Середа, журналіст Бастіон ТВ

Теги статьи: Стрелюк Ян