Ставицький, Злочевський, Гошовський та інш., або як знищували геологію в Україні

18 декабря 2014 г.

Компанії пов’язані з Ставицьким позбавили ліцензій на розробку нафтогазових родовищ Компанію "Голден Деррік", яка пов’язана з колишніми міністрами Едуардом Ставицьким та Миколою Присяжнюком, позбавили 48 спеціальних дозволів на розробку нафтогазових родовищ.
Перевірка ГПУ встановила, що в 2011-2012 роках Держслужба геології та надр (тоді її очолював Ставицький) без проведення аукціонів видала "Голден Деррік" майже півсотні спецдозволів на розробку і видобуток нафтогазових родовищ у Дніпропетровській, Полтавській, Сумській і Харківській областях.
Виявилося, що більшість дозволів були надані без наявності необхідних документів, ще з цілого ряду ділянок "Голден Деррік" не платила збір в бюджет за геологічну інформацію, повідомляє "Lb.ua".
В кінцевому підсумку Генпрокуратура домоглася скасування та анулювання всіх виданих дозволів.
Нагадаємо, Едуард Ставицький перебуває в розшуку в рамках справи про злочинному угрупованні бізнесмена Сергія Курченка.
Раніше Генпрокуратура спільно з УБОЗ МВС України провела обшук в квартирах і офісах, які належать колишньому міністру палива та енергетики Едуарду Ставицькому.
При обшуку місць проживання екс-міністра правоохоронці знайшли 42 кг золота і кілька мільйонів доларів.
1. Компанії пов’язані з Ставицьким позбавили ліцензій на розробку ...
Перевірка ГПУ встановила, що в 2011-2012 роках Держслужба геології та надр (тоді її очолював Ставицький) без проведення аукціонів видала "Голден Деррік" майже півсотні спецдозволів ...

Сімейні цінності Едуарда Ставицького. Частина 2

Пасаж на Хрещатику – одне з найпрестижніших місць Києва. Дружина енергетичного міністра Едуарда Ставицького, як свідчать дані Єдиного державного Реєстру, зареєстрована саме в одному з "пасажівських" будинків……"Едуард Ставицький тут живе?" – питаємо одного з тутешніх мешканців. – "Ні, тут живе його син Станіслав та невістка. А Едуард Ставицький живе в сусідньому під’їзді. Там машини їхні стоять, бачите? Син його на "Мазераті" катається. Усе нормально в них". Жителі цього під’їзду також підтверджують: їх сусідами є саме сімейство Ставицьких. Родина міністра займає три квартири – тобто, цілий поверх, кажуть місцеві. Одне з помешкань раніше використовувала "Партія зелених", за списком яких в 2006 році балотувалась Олена Ставицька. Ще раніше в цій квартирі жив співак Михайло Гришко, меморіальна дошка якому встановлена біля входу в під’їзд. Зараз двері квартир на поверсі прикрашають таблички "Приміщення народного депутата України".
"Все нормально", не тільки в Едуарда Ставицького і його родичів. Дуже комфортно себе почувають і найближчі друзі міністра енергетики.

Любі друзі й теплі місця

У нинішньому кабміні в Едуарда Ставицького є двоє перевірених часом друзів – міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков та міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк.
"Ми познайомились (зі Ставицьким – ред.) ще в студентстві. У нас профільна освіта – я геолог, він – гірничий інженер. На практиці пересіклись", – розповідає автору статті Олег Проскуряков.
Дружба зі Ставицьким дала Проскурякову чимало. Друзі разом починали працювати у фірмі Ставицького – МПП "Аметист" в Олександрії. Потім, згідно офіційної біографії, Проскуряков працював у сімейній компанії Ставицьких "Тетерів-Нафті". Переходячи з посади на посаду у виконавчій владі, Едуард Ставицький не забував про друга й залишав нагріте місце саме для Олега Проскурякова.
Так, у 2010-му році Ставицький іде на підвищення з посади голови правління НАК "Надра України" в керівники Державної служби геології та надр. На посаду, що звільнилася, одразу призначається друг Проскуряков. З керівників Держслужби геології та надр Ставицький іде ще вище – стає міністром екології та природних ресурсів. Звільнену посаду керівника Держгеонадр Ставицький знову ж таки залишає Проскурякову.
Зрештою, у грудні 2012-го року Ставицький стає міністром енергетики та вугільної промисловості. Вільне крісло мінекології традиційно посідає Олег Проскуряков.
Крім того, до переходу на роботу у виконавчій владі, Проскуряков встиг попрацювати ще в одній не чужій сімейству Ставицьких компанії: заступником директора з розвитку вже згаданої мережі автозаправок "БРСМ-Нафта".
Проскуряков навіть погодився віддати свою ділянку в Лютежі Київської області для будівництва однієї з АЗС мережі.
"Я не знаю, чи був він (автозаправочний комплекс – ред.) побудований. Я цю ділянку реалізував. Я просто продав її, але не "БРСМ", а приватній особі. А що там було далі – я не знаю, я не слідкував за її долею", – коротко відповів друг Ставицького в коментарі Слідству.Інфо.
Інший друг міністра Ставицького – міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк. Як розповідає сам Присяжнюк, їхнє знайомство зі Ставицьким відбулось в Житомирі, коли аграрний міністр був заступником голови місцевої держадміністрації.
"Ставицький був успішним підприємцем. Ми працювали з ним як з меценатом, інвестором соціальних проектів у Житомирі... З ним я зараз дуже близько дружу. Я був натхненником того, щоб вони з дружиною народили другу дитину. Але на третю їх поки не вмовив", – сміється аграрний міністр у коментарі автору.
Нові скандали
Після зміни влади в 2005 році, Присяжнюк звільнився з облдержадміністрації й зайнявся бізнесом разом зі Ставицьким. Одним з їхніх спільних проектів стала компанія "Монолітінвест". Фірма мала намір зайнятися будівництвом.
"З "Монолітінвестом" ми планували піти в будівництво, але не склалося", – розповідає Микола Присяжнюк. Публічна діяльність фірми обмежилася лише купівлею земельної ділянки в центрі столиці.
Дружньою до засновників "Монолітінвесту" можна також назвати скандальне ТОВ "Нові інвестиційні технології". Компанія зареєстрована за адресою Шота Руставелі, 17, у Києві – у тому ж приміщенні, де знаходилась легендарна фірма Миколи Присяжнюка "Риф".
На думку житомирської прокуратури, в 2007 році "Нові інвестиційні технології" сумнівним шляхом заволоділи частиною акцій ЗАТ "Волинські самоцвіти", і потім продали їх афільованому TIS Limited. У 2003 році одним з акціонерів "Волинських самоцвітів" стала страхова компанія "Класичне страхування", співзасновником якої був особисто Микола Присяжнюк. Саме ця компанія згодом продала акції "Новим інвестиційним технологіям".
Як зазначала прокуратура в апеляційному поданні, "Класичне страхування" знаходилось в одній квартирі з "Новими інвестиційними технологіями", що дало правоохоронцям підставу вважати договір нікчемним. Втім, суд вирішив, що думка правоохоронців була недостатньо переконливою та не задовольнив їх апеляцію.
А одним із засновників "Нових інвестиційних технологій", разом із кіпрським офшором TIS Limited, був та досі лишається Віктор Пономаренко, глава НАК "Надра України".
"Віктора Пономаренка знаю близько 10 років. З ним познайомився раніше, аніж зі Ставицьким. Я не скажу, що вони дружать, але сьогодні Пономаренко є підлеглим у Ставицького. До нас на роботу його привів Олександр Кравцов (нардеп V скликання від ПР – ред.)", – розповідав Микола Присяжнюк автору цього тексту більше року тому.
Втім, "Монолітінвест" був далеко не єдиним будівельним проектом родини Ставицьких. Хоча в цій сфері їхня діяльність виявилась менш успішною ніж у продажі нафтопродуктів. Сам Едуард Ставицький разом із депутатом Київради Борисом Дроботом заснував фірму "Барви-2005", яка виступила замовником житлового комплексу "Зелена гора" в Гореничах Київської області площею в 130 тисяч квадратних метрів. Однак комплекс, задуманий як масив з 9-поверхових будинків та таунхаусів, соціальних та розважальних закладів – так і не був побудований.
Сам Ставицький, хоч і має багато впливових друзів, не вважає себе членом якогось бізнес-угрупування. "Я в жодній групі впливу не перебуваю й не перебував. А те, що в мене з багатьма людьми хороші стосунки, як і в політичних колах, так і в загальнолюдських – це так, це факт", – заявив про себе міністр журналісту Forbes-Україна Севгіль Мусаєвій.
Темні "Води України"
Намагаючись досягти газової незалежності від Росії, міненергетики на чолі зі Ставицьким активно просуває видобуток вуглеводнів усередині країни. Втім, і тут не обходиться без скандалів. Адже, окрім всесвітньо відомих енергетичних гігантів на кшталт Shell чи ExxonMobil, ласий шматок надр отримують і скандальні українські компанії.
Чимало резонансних розслідувань було присвячено фірмі зі "спального району" – "СПК Геосервіс", яка разом з транснаціональними корпораціями отримала частку у видобутку сланцевого газу на Юзівській та Олеській площах.
Однак, попри минулорічні скандали із "засланцями", Ставицькій і підлеглі продовжили залучати сумнівні структури до розподілу українських родовищ.
Майже місяць тому – 27-го листопада Едуард Ставицький підписав угоду про розподіл продукції, що видобуватиметься на площах Абіха, Суботіна, Кавказькій та Маячній у Чорному морі.
Згідно з підписаним документом, дозвіл на розробку нафти й газу на чорноморському шельфі отримали італійська Eni, французька EdF, а також вітчизняні "Чорноморнафтогаз" і ТОВ "Води України". Цікаво, що найбільші частки проекту отримали Eni – 50%, та "Води України" – 35%, тоді як на долю "Чорномонафтогазу" та EdF припало лише 15%.
Відповідно до угоди, названі компанії зможуть видобувати близько двох мільйонів тон нафти та газового конденсату на рік. Причому три чверті видобутих вуглеводнів бізнесмени залишатимуть собі й лише чверть віддаватимуть державі.
Квота іноземних компаній може викликати питання щодо захисту національних інтересів українськими чиновниками. А от значний шматок, який отримала маловідома українська ТОВ "Води України", породжує підозри в махінаціях.
Адже ТОВ "Води України", хоч і має в засновниках державні компанії "Надра України" та "Західукргеологію", цілком схожа на фірму-прокладку.
Тривалий час вона була зареєстрована на вулиці Володимирській, 34, у Києві. Ця будівля, що раніше належала "Надрам України", була продана за часів керівництва компанією Едуардом Ставицьким у 2007 році.
Впродовж кількох років будинок стояв закинутим, а тому сконтактувати з "Водами" видавалось маловірогідним. Більше того, в 2010 році Окружний адмінсуд Києва прийняв рішення про ліквідацію "Вод України" через те, що компанія кілька років не вела жодної діяльності. Щоправда, згодом представники фірми домоглися скасування цього рішення.
Знайти діючий офіс та працівників "Вод України" виявилося справжньою проблемою. Міський телефон фірми не відповідає. Довелося телефонувати до компанії засновника – НАК "Надра України":
– Підкажіть, як можна зв’язатися з "Водами України"?
– Людина, яка могла б відповісти на ваше питання, поїхала в міністерство й більше, нажаль, ніякої інформації не можу вам надати. Зателефонуйте завтра після обіду.
– А хтось ще може розповісти щось про "Води України"?
– Ні.
Ані наступного дня, ані пізніше людина, яка щось знає про "Води України" на робочому місці так і не з’явилася.
Слідство.Інфо вирішило на прес-конференції спитати самого міністра, чому для такого масштабного проекту було обрано не надто активну компанію. "Під кожний проект, це європейський, міжнародний досвід, робиться компанія, яка й виконує умови. Наприклад, компанію Eni представляє також дочірня компанія. Це міжнародний досвід, роблять дочірні компанії, щоб обмежити ризики, спростити прийняття тих чи інших рішень", – розповів він.
Однак міністр так і не відповів, чим саме займатимуться "Води України" та перейшов до наступного питання.
Окрім площі Абіха, компанія отримала 20-річний дозвіл на видобуток нафти й газу на Слюсарівській площі в Криму. "Води" планують розробляти не лише кримські надра: компанія намагається отримати дозволи Львівської облради на розробку Глухівської, Боратицької, Північно-Яворівської та Південно-Рудківської площ.
Попри примарний статус, режим повного сприяння для "Вод України" пояснюється просто.
Керівник перспективного розробника надр – також не чужа людина колу Едуарда Ставицького. У 2011 році, коли Ставицький був головою Держгеонадр, директором "Вод України" став Юрій Омельченко. Ним він є й по сьогодні. За даними "Наших грошей", Омельченко раніше очолював ТОВ "Торговий дім "Гермес", одним з власників якого був батько міністра Анатолій Ставицький.
І сьогоднішній державний контроль над "Водами України" не є великою перешкодою. Схема, за якою державу викидали зі статутного капіталу енергетичних компаній, практикувалася ще під час першого приходу Ставицького в "Надра України".
Але про це докладніше в заключній частині публікації.

З осені минулого року «Полтаванафтогазгеологія» (дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України») намагається відстояти у столичному Господарському суді своє право бути корисною державі. Відомий на всю країну колектив щиро сподівається на відновлення справедливості.
1 вересня минулого року Державний комітет природних ресурсів позбавив ДП «ПНГГ» ліцензії, що дозволяла здійснювати дослідно-промислову розробку Сахалінського газового родовища. Це, у свою чергу, може поставити хрест на роботі підприємств, пов’язаних із «Полтаванафтогазгеологією» (ПНГГ) договорами про спільну діяльність. Праця кількох сотень тисяч людей, які зробили свій внесок в освоєння «Сахалінки», була, власне, перекреслена одним-єдиним рішенням відомства, очолюваного Миколою Злочевським.
Відразу зазначимо: «Сахалінка» не має ніякого відношення до однойменного острова. Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище розташоване в Краснокутському районі Харківської області. Думки фахівців щодо майбутнього підземної «газової комори», відкритої ще 1981 року, свого часу розділилися. Одні вважали «Сахалінку» досить перспективною, іншим її розробка здавалася справою клопіткою і малоцікавою.
Нині скептиків помітно поменшало. За сьогоднішніми приблизними прогнозами експертів потенціал родовища становить 15 млрд. кубометрів газу, 1,7 млн. тонн газового конденсату і приблизно стільки ж нафти. Для України, яка за запасами природних енергоносіїв — аж ніяк не Кувейт, не Росія і не Туркменистан, такий ресурс виглядає досить солідно.
А, між іншим, іще якихось років п’ять тому перспективи Сахалінського родовища не здавалися такими вже райдужними. «Полтаванафтогазгеологія» (яка свого часу відкрила це родовище) вважала за доцільне подальшу розвідку й освоєння. Проте для цього катастрофічно бракувало коштів. 1999 року бюджетне фінансування робіт на «Сахалінці» практично припинилося. Потенційні інвестори не надто поспішали вкладати гроші в ризикований, на їхній погляд, проект.
Ситуація змінилася у червні 2000-го, коли прем’єр Віктор Ющенко розглянув і підтримав пропозицію акціонерного товариства Polske Gornictwo Naftove i Gazovnictvo S.A. (PGNiG). Державна компанія, що представляє нашого західного сусіду, виявила готовність інвестувати 50 млн. дол. у геологорозвідувальні та відбудовні роботи, а також у розробку родовища, інтенсифікацію виробництва та будівництво технологічного устаткування. Передбачалося, що оператором масштабного інвестиційного проекту буде закрите акціонерне товариство «Девон». Ця фірма була створена за особистої участі PGNiG і НАК «Нафтогаз України», яким належали відповідно 36,38 і 12,1% акцій ЗАТ.
Відповідно до раніше прийнятих рішень, «Девон» уклав із «Полтаванафтогазгеологією» договір про спільну діяльність і протягом п’яти років сумлінно виконував узяті на себе зобов’язання. За цей період було виконано колосальний обсяг робіт із освоєння родовища, споруджено потужний завод комплексної підготовки газу, побудовано газопровід. Загальний обсяг інвестицій, залучених «Девоном» починаючи з 2000 року, становив близько 39 млн. грн. Саме ця фірма взяла на себе головний тягар фінансових уливань у розробку родовища.
У травні 2002 року «Полтаванафтогазгеологія» одержала спеціальний дозвіл на подальше геологічне вивчення «Сахалінки», яке включало, серед іншого, і дослідно-промислову розробку родовища. Термін дії ліцензії мав закінчитися в січні 2006-го, при цьому передбачалася можливість пролонгації. 2003 року «Полтаванафтогазгеологія», а разом із нею ЗАТ «Девон», ТОВ «Сахалінське» та інші «старателі» «Сахалінки» відсвяткували довгоочікувану перемогу: було видобуто перші кубометри газу. Вже до середини 2005-го «Девон» планував ввести в експлуатацію чотири свердловини з загальним планованим добовим дебітом у 520 тис. кубометрів природного газу. А починаючи з 2007-го — щороку видобувати 500—600 млн. кубометрів газу та 80—90 тис. тонн газового конденсату.
Та над освоювачами «Сахалінки» вже згустилися хмари. Того ж 2003-го сталася подія, що, як з’ясувалося пізніше, докорінно змінила долю газового родовища. В червні того року Міністерство екології і природних ресурсів стало об’єктом жорсткої критики на засіданні Ради національної безпеки. Після чого голова Ради безпеки Леонід Кучма звільнив тодішнього міністра Сергія Шевчука, а заодно й реорганізував його відомство. На базі одного центрального органу створювалися відразу два — Міністерство охорони навколишнього природного середовища та Державний комітет природних ресурсів. Причому ключові функції у сфері природокористування було віддано Держкомітету. Він мав відати геодезичною, топографічною і картографічною діяльністю, відповідати за заповідники, керувати геологічною розвідкою, стежити за використанням надр.
Новий орган здобував контроль над Національною акціонерною компанією «Надра України». В лютому 2004 року Кабінет Віктора Януковича своєю постановою передав Державному комітету природних ресурсів управління корпоративними правами компанії.
Керівниками новоствореного комітету-монстра стали політики з неоднозначною репутацією. Очолив ДКПР Микола Злочевський. На той час 37-річний Микола Владиславович уже мав репутацію успішного підприємця. ТОВ «Інфокс», віце-президентом якого із 2000-року він був, вважалося одним із найактивніших гравців на ринку нафтопродуктів. Компанія досягла неабияких успіхів у оптових поставках бензину й дизпалива. Запорукою стабільних успіхів «Інфоксу» називали одержання у довгострокову оренду (на вигідних умовах) установки з переробки нафти на Кременчуцькому НПЗ.
У ЗМІ неодноразово з’являлася інформація, що «Інфокс» є одним із головних спонсорів об’єднаних есдеків. Було цілком природно, що віце-президент компанії Злочевський (до речі, партієць зі стажем — член СДПУ(о) із 1997-го), а також глава «Інфоксу» Микола Лісін опинилися у партійному списку соціал-демократів на виборах-2002. Тезки й соратники, треба думати, щедро фінансували передвиборну кампанію рідної організації, за що й були нагороджені депутатськими мандатами.
Їхнє входження до фракції СДПУ(о) було таким же закономірним, як і потрапляння до парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. Саме з депутатської лави Злочевський перестрибнув у крісло глави «ресурсного» Держкомітету.
Його бойового заступника, Сергія Гошовського, було призначено на посаду першого заступника голови Держкомітету в грудні 2003-го. А ще 2000 року він виступив ініціатором створення Національної акціонерної компанії «Надра України» і став першим керівником. Наскільки можна судити, саме з ініціативи Гошовського «Полтаванафтогазгеологія» перейшла під крило НАК, ставши її дочірнім підприємством.
2001-го, якщо вірити повідомленням ЗМІ, ДП «ПНГГ» підписало договір про спільну діяльність із цікавою фірмою під назвою «Регіон». Відповідно до цієї угоди, «регіонали» ставали перспективними гравцями на ринку енергоносіїв. Є підстави вважати, що керівництво «Полтаванафтогазгеології» не мало особливого бажання підписувати цей документ і не мало можливості відмовитися. Як припускають деякі експерти, можливими ініціаторами угоди між «Полтаванафтогазгеологією» і «регіоналами» був тодішній держсекретар Міністерства екології і природних ресурсів Сергій Гошовський. Особливо ж цікавим виглядав той факт, що виконавчим директором ДП «Регіон» був син Сергія Гошовського — Володимир. Висока посада, яку обіймає Сергій Гошовський, почасти може пояснити, чому ДП «ПНГГ» змушене було піти на підписання договору з «Регіоном».
Того ж року прізвище «Гошовський» іще раз згадується у контексті «Полтаванафтогазгеології» і Сахалінського родовища. У жовтні 2001-го в Києві скоюють замах на одного з керівників фірми «Сиріус» Миколу Щербину. Керована Щербиною компанія була оператором Сахалінського родовища, мала відповідний договір із ДП «ПНГГ». Співробітники «Сиріуса» в листі на ім’я нардепів Григорія Омельченка й Анатолія Єрмака заявляють, що можливою причиною замаху могли стати професійна діяльність керівника їхньої фірми, а також серйозний конфлікт Щербини із Сергієм Гошовським...
У червні 2004 року, саме у розпал президентської кампанії, Державний комітет природних ресурсів несподівано вирішив перевірити діяльність ДП «Полтаванафтогазгеологія». Познайомившись із матеріалами щодо роботи компанії на «Сахалінці», експерти комітету дійшли несподіваного висновку. На їхню думку, «Полтаванафтогазгеологія» неодноразово порушувала чинне законодавство, зокрема Кодекс про надра і Закон «Про нафту і газ», не виконувала ліцензійних вимог. Рекомендації фахівців Полтавської територіальної інспекції Державного геологічного контролю (які здійснювали перевірку) звучали як вирок: «Розглянути питання про позбавлення «Полтаванафтогазгеології» права на користування нафтогазоносними надрами за спеціальним дозволом від 14 травня 2002 року, реєстраційний №1931, на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку Сахалінського родовища».
Що ж інкримінувалося «Полтаванафтогазгеології»? Наприклад, незакінчена розвідка родовища. Та таке обвинувачення звучало як глузування, оскільки розвідка почалася ще за радянських часів, і її не надто швидкі темпи були пов’язані не з повільністю виконавців, а з особливостями геологічної будови.
Крім того, ДП «ПНГГ» дорікали у «відсутності дієвого геологічного контролю за виконанням робіт» на «Сахалінці». Проте цей висновок абсолютно не збігався з висновком Українського науково-дослідного інституту природних газів. Директор харківської філії НДІ В.Дячук у документі, підготовленому для НАК «Надра України», дійшов цілком однозначного висновку: «ДП «Полтаванафтогазгеологія» свої зобов’язання як ліцензіат виконує з дотриманням інтересів як держави, так і суб’єктів спільної діяльності. Немає обгрунтованих причин для позбавлення цього підприємства ліцензії на вивчення надр Сахалінського родовища».
Проте Держкомітет цей висновок не переконав. 1 вересня минулого року голова комітету Микола Злочевський підписує наказ про анулювання ліцензії, що давала ДП «ПНГГ» право на подальше освоєння «Сахалінки». Як причина називалося «порушення вимог користування надрами».
Таке рішення викликало подив у «Полтаванафтогазгеології». По-перше, жодних конкретних порушень зазначено не було. По-друге, ані в Законі «Про нафту і газ», ані в затвердженому Кабміном «Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» формулювання «порушення вимог користування надрами» не фігурує у переліку причин для анулювання ліцензій.
Держкомітет природних ресурсів, у разі потреби, міг тимчасово призупинити дію ліцензії і зобов’язати «Полтаванафтогазгеологію» усунути недоліки. Та відбирати ліцензію до закінчення терміну без видимих причин чиновники не мали права.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що припинення робіт на «Сахалінці» унеможливлювало облік запасів родовища, могло погіршити стан свердловин і спричинити істотне зниження дебіту. Крім того, на «Сахалінці», що залишилася без хазяїна, не виключалися навіть техногенні аварії.
Позбавлення дозволу, виданого ДП «ПНГГ», залишило поза грою й операторів родовища, пов’язаних із ним договорами про спільну діяльність. ЗАТ «Девон», ЗАТ «Укрнафта», ТОВ «Сахалінське», ТОВ «Сиріус-1» і НВО «Зонд», які вклали в «Сахалінку» мільйони інвестицій, відразу опинилися за бортом.
Зате у грі зненацька з’являється новий учасник — загадкове ЗАТ «Нафтовидобувна компанія «Укрнафтобуріння». Нікому не відома компанія реєструється у середині листопада 2004 року і відразу одержує ліцензію на використання надр «Сахалінки»! Яким чином щойно створена фірма, яка не має ні імені, ні достатнього кадрового, виробничого, організаційного й фінансового потенціалу, зуміла обійти таке авторитетне підприємство, як «Полтаванафтогазгеологія», із солідним послужним списком і майже двохсоттисячним колективом? З якого б це дива Держкомітет природних ресурсів почав раптом сприяти новоявленим «бурильникам»? Можливу відповідь ми можемо знайти у списку компаній і осіб, які стоять за «Укрнафтобурінням». Окрім численних офшорів, зареєстрованих на Віргінських Островах, там можна зустріти вже знайомий «Інфокс», а також фірму «Бріліант Спіріт Україна», за якою, за деякими відомостями, стоїть Микола Лісін.
Польська сторона, яка інвестувала солідні кошти в «Сахалінку», неодноразово зверталася до першого віце-прем’єра М.Азарова з проханням роз’яснити, що відбувається з родовищем. У грудні 2004-го на адресу віце-прем’єра з питань ПЕК А.Клюєва були відправлені депутатські запити С.Бондарчука (нині — глави «Укрспецекспорту») та В.Філенка (одного з героїв помаранчевої революції). У них парламентарі просять високопоставленого чиновника звернути увагу на дивну ситуацію з «Сахалінкою». Андрій Петрович доручає розібратися у цій проблемі... Миколі Злочевському. Коментарі зайві.
Керівник НАК «Надра України» П.Демченко був одним із небагатьох, хто намагався протистояти керівництву Держкомітету природних ресурсів. Проте сили виявилися нерівними. У серпні Демченка знімають із посади нібито «за невиконання умов контракту». На початку 2005-го його поновлюють за рішенням Уманського міськрайонного суду, проте рішення виконувати не поспішають. Зав’язується новий судовий позов.
У своєму листі на ім’я першого віце-прем’єра Анатолія Кінаха Демченко пише: «Ліцензії, які мали одержати підприємства НАК «Надра України», котрі фактично знайшли родовища, провели їх розвідку й навіть захистили запаси, давалися різноманітним комерційним структурам, пов’язаним із фірмою Злочевського М.В. «Інфокс». Ідеться про Карайкозівське та Рокитнянське родовища в Полтавській області, Сахалінське в Харківській області, Нікловицьке, Шереметівське у Західній Україні тощо...»
Є надія, що проблема «Сахалінки» приверне увагу керівництва Кабінету міністрів і правоохоронних органів. Не випадково ж прем’єр-міністр доручала уважно проаналізувати сумнівні випадки одержання ліцензій, які було видано в останні роки правління старої влади. Зволікання зі справедливим вирішенням долі родовищ може відштовхнути потенційних західних інвесторів і відбити бажання у тих, хто вже ризикнув укласти кошти в українську економіку. Приклад польської компанії PGNiG, яка вклала чимало грошей і сил в освоєння газового родовища в Харківській області, міг би стати заразливим. Оскільки це — один із небагатьох ефективних випадків успішної інтеграції, про яку так багато говорять перші особи держави, але якій так успішно протидіють нечисті на руку чиновники.
Польська сторона неодноразово висловлювала своє занепокоєння ситуацією, що склалася. Та при цьому висловлювала надію, що те, що відбувається, є непорозумінням, яке незабаром буде залагоджено.
Наприкінці квітня Господарський суд поновить слухання у справі про «Сахалінку». Колектив «Полтаванафтогазгеології», а також численні інвестори, закордонні та вітчизняні, сподіваються, що справедливість восторжествує.
qhiqqkiqxxiqkzkmp />