Герои и военные преступления. Насильник, палач и мародер не может быть «своим»

Слід чітко зрозуміти: основну загрозу становить не сам злочин (хоча він і породжує складний комплекс ризиків соціального, політичного і воєнного характеру), а системна довгострокова реакція на нього з боку державних інститутів та суспільства. Саме наша реакція на воєнні злочини визначає, на якому ми боці, стан і вектор розвитку нашого суспільства.

Міфи vs цінності: боротьба за майбутнє

Будь-яка війна невідворотно породжує міфи. Небезпека міфів воєнного часу полягає в тому, що вони починають репродукувати себе і визначати соціальну поведінку цілих соціальних груп, а іноді і всього суспільства. Так, зокрема, сталося з героїчним міфом про «Велику Вітчизняну», який спотворив сприйняття світової і власної історії радянським суспільством та позбавив це суспільство майбутнього.

Сьогодні ми є свідками народження, поширення і розвитку міфів, пов’язаних з поточною війною. Міфи, безперечно, є невід’ємною складовою суспільної свідомості і соціального дискурсу. Але які це будуть міфи, і як вони вплинуть на нашу майбутню долю – залежить від того, наскільки критичні ми стосовно себе, наскільки непохитні наші цінності. Наскільки ми готові відстоювати людську гідність, справедливість, право, законність – в умовах, коли норми поведінки спотворюються стресом та колективним міфологічним сприйняттям.

Чи готові ми виправдати вбивцю цивільної особи, садиста, мародера, ката через те, що він вписується в парадигму «міфічного героя»? Питання не є теоретичним, абстрактним чи риторичним, бо зачіпає проблематику соціальної, а в умовах конфлікту – воєнної безпеки.

Герої і злочинці

Військова злочинність є похідною соціальної щільності суспільства і мілітарної культури. І якщо власна мілітарна культура в нас тільки формується, то якість соціальних комунікацій в українському суспільстві є відомою. Отже, було б дивним сподіватися на повну відсутність негативних явищ у військових формуваннях під час збройних конфліктів, коли ми пам’ятаємо справу Гонгадзе, Врадіївку, знаємо про гучні корупційні справи тощо.

Будь-який конфлікт загострює притаманні моделі поведінки і відокремлює граничні типи поведінки. Тому на війні ми спостерігаємо екстремально яскраві прояви співчуття, моральності, взаємодопомоги, але водночас – садизму, мародерства, жорстокості.

Статистично, кількість людей із девіантною поведінкою, яких ми визначаємо як злочинців, приблизно однакова в усіх групах під час конфлікту – незалежно від типу військових формувань. За винятком хіба що окремих спецпідрозділів, де є суворий психологічний відбір, і куди люди з девіантною поведінкою просто не потрапляють. Також виняток становлять формування, в першу чергу – добровольчі, які формуються за соціальними чи професійними ознаками: колишні в’язні, колишні працівники правоохоронних органів тощо. Тобто у представників груп, де девіантна поведінка представлена ширше, є або може бути професійна деформація.

Завдання здорового суспільства – перешкоджати формуванню добровольчих підрозділів із людей, схильних до девіантної поведінки, не поширювати на людей з девіантною поведінкою автоматично міф героїчної боротьби, не давати індульгенцію на будь-які злочини, а навпаки – ретельно слідкувати за дотриманням права і процедури.

Злочини добровольців – загроза соціальній самоорганізації

Воєнні злочини серед бійців добровольчих підрозділів є настільки ж ймовірним і поширеним явищем, як і серед будь-яких інших військових підрозділів під час збройних конфліктів. Звичайно, може здатися, що висока ідейна мотивація добровольців може запобігти скоєнню злочинів, але статистика багатьох конфліктів останніх 80 років в усьому світі свідчить, що це не так.

Але, на відміну від регулярних військових формувань, порушення гуманітарного права під час збройних конфліктів з боку добровольчих загонів має суттєвий вплив на добровольчий, волонтерський рух та іноді – на процеси соціальної самоорганізації у суспільстві.

Добровольчі і волонтерські рухи базуються, в першу чергу, на позитивній самоорганізації, довірі і співпраці. Злочини, скоєні бійцями добровольчих підрозділів, сприймаються суспільством як підрив засад соціальної довіри, бо вони є спрямованими проти суспільства – соціальної бази добровольців.

Гуманітарне право як засада соціальної безпеки

Гуманітарне право під час збройних конфліктів – це спосіб визначення правої сторони, це індикатор «свій-чужий», більший за критерій «крові і ґрунту», бо базується на первинному людському праві – праві на життя. Тому ґвалтівник, кат і мародер не може бути «своїм» – інакше будь-яка, навіть «найсправедливіша» війна швидко виродиться в беззмістовний і хаотичний конфлікт кожного проти всіх, у тотальну бійку за виживання, у справжню громадянську війну найгіршого ґатунку.

Тож, або ми чітко і послідовно дотримуємося міжнародного гуманітарного права, або швидко і невідворотно перетворюємося на збіговисько некерованих конкуруючих банд, які тероризують місцеве населення і змагаються у садизмі і мародерстві. Ні про яку легітимність держави тут говорити вже не буде сенсу. Влада в такому випадку автоматично перетворюється на окупаційну хунту, а населення на ворожу їй спільноту.

Отже, недотримання гуманітарного права є загрозою існуванню держави і суспільства. Власне, це ми чітко спостерігаємо на прикладі ОРДІЛО (окремих районів Донецької і Луганської областей): це територія панування напів-автономних банд, охоплена хаотичним насильством, без легітимної влади і можливості встановити таку. Встановлення і дотримання правових інструментів – наш шлях в інший бік від терористичних анклавів.

Право на насильство

Здорове суспільство уникає прямої відповіді злом і насильством на зло і насильство. Для цього є інститути і процедури, які дозволяють мінімізувати насильство, уникнути помилок і негативних системних наслідків насильства.

«Право на насильство» – це мотивація слабкої, заляканої і безправної людини, людини, яка позбавлена вибору. Насильству немає виправдань у світі вільної людини. Вільна людина має обов’язок вибору. Іноді доводиться робити вибір між добром і справедливістю. Особистий вибір має лежати у царині добра, але сталість соціальних відносин вимагає дотримання справедливості. Справедливість у здоровому суспільстві є частиною демократії, вона базується на дотриманні процедури і є прерогативою державних інститутів, контрольованих інститутами суспільними.

Щоб залишитися на стороні добра, слід не перетинати меж – хай кожен виконує свою функцію. А ми маємо обирати добро без виправдань. Бо смерть – не виправдання, а насильство – не вибір.

Автор: Юрій Костюченко – експерт з безпекових питань, провідний науковий співробітник Наукового центру аерокосмічних досліджень НАН України, Радио eiqrtixuikrkmp Свобода

cripo.com.ua