Революція в Україні: перерозподіл влади і власності чи нова держава?

11 февраля 2015 г.

Революція – це часто трагедія. Вона супроводжується вбивствами, смертями, розбитими долями людей. Революція не лише змінює системи управління. Революція – це перерозподіл власності, влади. Коли ті, що вчора були «ніким», сьогодні стають «всім».

Більшість наших людей сприймає слово «революція» як щось позитивне. Як очищення, руйнування старого, котре стоїть на заваді прогресу. Водночас революція – надія на краще. Сподівання, що чимало проблем буде розв’язано і більш ефективно запрацюють механізми управління. І що, зрештою, народ заживе краще.

Насправді, люди, які хоч трохи розбираються в історії, знають: революція – це часто трагедія. Вона супроводжується вбивствами, смертями, розбитими долями людей. Революція не лише змінює системи управління. Революція – це перерозподіл власності, влади. Коли ті, що вчора були «ніким», сьогодні стають «всім».

Революція – вимушене зло. Її можна порівняти із хірургічною операцією. Щоб організм поборов хворобу, потрібне радикальне втручання. Добре, якщо це все пройде успішно. А якщо – ні?

Певно, кращим шляхом для спільнот є шлях еволюційний. Принаймні такий шлях не супроводжується різкими потрясіннями.

Є нації, які здійснили відносно успішні революції. Наприклад, французи. Але чи належимо ми до націй, які вміють це робити? Чесно кажучи, в мене тут є питання. Я не знаю прикладів успішних українських революцій.

Хмельниччина, яку зараз деякі історики називають «національною революцією», завершилась Руїною і прилученням значної частини українських земель до Московії. Визвольні змагання 1917-1921 років, які теж у нас часто іменують «українською революцією», за великим рахунком, завершилися нічим. Розвал СРСР і виникнення незалежної України, що теж можна трактувати як революцію, не призвели до виникнення України як успішної європейської держави. Зате виникла корумпована держава із аморфною національною ідентичністю, де матеріальні ресурси й реальна влада зосередилися в руках купки олігархів. Про «успішність» Помаранчевої революції, думаю, говорити не варто.

На жаль, рік часу, що відбувся після завершення Революції гідності, не додав нам оптимізму. Так, був повалений наскрізь корумпований і проросійський режим Януковича. Це, безперечно, позитив. Але Україна втратила Крим і частину Донбасу. Також ми отримали війну на Донбасі, яка вже вартувала не одну Небесну сотню. Та найприкріше те, що нинішня українська влада, схоже, не бачить стратегічних шляхів вирішення «донбаської проблеми», а «пливе за течією», вдаючись до тих чи інших тактичних кроків.

Влада «професіоналів»?

Передусім вражає дилетантство нової влади. Не так давно ми сміялися з команди «проффесора» Януковича. Але професіоналізм нинішньої влади нічим не кращий, а то й гірший. Спостерігаючи за призначенням як у Києві, так і на місцях «юних реформаторів», котрі не мають ні належної освіти, ні досвіду роботи, берешся за голову. Добре, якщо ці «реформатори» спокійно сидять у своїх кріслах. Але коли вони починають вводити якість новації, то маємо гору непотрібної паперотворчості, дивні ініціативи, які можуть хіба що розхитати ситуацію й породити озлоблення.

Хочеться сказати «добре слово» й на адресу новообраної Верховної Ради. Чи може вона похвалитися працелюбністю в цей непростий час? Чи ухвалила конструктивні закони, які б покращили ситуацію в країні? Відповідь, радше, буде ні. Зате маємо предостатньо популізму в її роботі, чимало дивних заяв з уст окремих депутатів, які дивують своєю «наївністю» й інфантильністю. А може так і треба? І комусь це вигідно?

Іноді мені наша Верховна Рада нагадує дитячий садок, де дітки отримали гарні іграшки, тобто владу. Але в цьому садочку є «вихователі», які знають, що роблять. Ось тільки чи це ЩО робиться на користь українського суспільства?

Владарюй і поділяй

Зраз у нас творяться такі чудеса, які в мирний час давно б викликали різкі протести. Революція (і це цілком закономірно) призвела до поділу власності.

Зовсім недавно, у грудні місяці, нас порадували віяльними відключеннями електроенергії, що для багатьох людей створювало чималі незручності. Мені довелося писати про це на Радіо Свобода. Тоді я висловив несміливу думку, що, можливо, ці відключення мають стосунок до перерозподілу енергетичного ринку. Тепер я цілковито впевнений: саме так є. Перед Новим роком віяльні відключення враз припинилися. Наші урядовці різко відмовилися від поставок південноафриканського вугілля, зате, судячи з повідомлень, пішли поставки вугілля з «ДНР» і «ЛНР», навіть із Росії. Більше того – з Росією укладено угоду про постачання електроенергії на досить невигідних для нас умовах. Скандал навколо цієї угоди швиденько затих. А й справді, кому хочеться, щоб були віяльні відключення електроенергії? Цікаво, хто виграв від цих ігор? Зрозуміло, країна-агресор, з якою ми реально воюємо. Відповідно, змінилися енергетичні потоки. Якісь компанії від цього виграли. Питання – які? Чи не виграв тут пан Ахметов, роль якого в «розхитуванні» Донбасу була немалою. Хоча, певно, не лише Ахметов.

Або зверніть увагу, що робилося в нас із валютним курсом. Я прекрасно розумію: чимало чинників, які «тягнуть» нашу гривню донизу. І говорити, що вина в цьому лише Нацбанку не дуже коректно. Але виникає одне цікаве питання: чому протягом кількох місяців Нацбанк встановив занижений курс валют, у результаті чого існував «офіційний» курс і курс на чорному ринку. Невже такі ігри були потрібні для нашої економіки? Різниця між «офіційним» і «чорним» курсами валют дозволили деяким людям збагатитися. При чому збагатитися серйозно. Ось лише питання – за рахунок кого?

Негаразди у фінансовій сфері водночас призвели до банкрутства банків, у тому числі й крупних. При цьому банки, які отримали серйозну підтримку з боку Нацбанку («Ощадбанк», «ПриватБанк»), намагаються розширити свій вплив. Отже, іде перерозподіл банківського ринку.

Щось подібне відбувається і в інших сферах економіки. На це можна було б махнути рукою. Мовляв, хай багаті чубляться між собою, переділяють майно. Нам, «простим смертним» що до того. Та справа якраз у тому, що нинішні «господарі життя», котрі опинилися при владі, все частіше й нахабніше залізають у кишеню до простих людей. Економічна політика нинішньої влади реально веде до «розкуркулення» середнього й малого бізнесу, а також до зменшення доходів громадян, які живуть на зарплату чи пенсію.

Але «прості смертні», як правило, цього «не помічають». Їм не до цього. Бо ж іде післяреволюційна війна. На неї багато що можна списати.

Закономірно, читач поставить питання: а який вихід з цієї ситуації, що робити? Моя відповідь буде така: тільки не чергову революцію. І справа не лише в тому, що Україна цієї революції може не витримати. А Путін лише мріє про неї, аби остаточно розвалити нашу державу. Боюсь, що після цієї революції до влади прийдуть ще гірші «професіонали», які займуть черговим грабунком громадян. Бо для революціонерів це – свята справа.

Джерело: Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Радіо eiqekidqxiqdqkmp Свобода

Теги статьи: Революция Правительство